Інформація і... фараони

Галина КИРИЧЕНКО, заступник генерального директора НПБУ:

– Це не тільки найбільший, а й найкращий бібліотечний зал Європи!

І справді. Стеля метрів з дванадцять заввишки з трьома кількаметровими люстрами, красиво оформлені величезні вікна, ліпнина, сяючий дубовий паркет і зручні відреставровані меблі...

Тамара ВИЛЕГЖАНІНА, генеральний директор НПБУ:

– Бібліотекаря неабияк шанували ще в давньому Єгипті, а його посада прирівнювалася до фараонівської: обидві передавалися у спадок. Нині бібліотеки – це серце інформаційного суспільства.

Ольга ШОКАЛО-БЕНЧ, заступник міністра культури та туризму, пригадала зворушливу історію з власного дитинства. У селі, де вона народилася, не було бібліотеки. Натомість не бракувало розкішних черешневих садків. Тож селяни обривали ті черешні й носили на базар, а за виручені гроші купували книжки... На посаду ж бібліотекаря громада обрала найшанованішу людину – сільського вчителя.

Президент Української бібліотечної асоціації Василь Дригайло присвятив колегам "Бібліотечний вальс". Закінчується він такими рядками: "И пусть живем мы не так уж весело, все ж оптимизма полны. И самой мудрой и доброй профессии мы бесконечно верны".

Яскравим моментом святкових заходів був обряд посвячення в бібліотекарі молодих працівників ветеранами бібліотечної галузі. Серед тих, хто посвячував, – Маргарита Михайлівна Макаренко (42 роки трудового стажу в НПБУ!) А серед посвячуваних – Наталя Загородня, яка у свої "майже дев'ятнадцять" вже "майже два місяці" працює в бібліотеці...

Стереотип про бібліотечну справу як суто жіночу професію переконливо спростовує інший представник молодого покоління Іван Порало. У НПБУ він прийшов не просто з вищою бібліотечною освітою, а з "червоним" дипломом!

Та й серед досвідченіших працівників бібліотеки є чоловіки. Скажімо, Леонід Бейліс – випускник Московського університету за спеціальністю "російська мова та література". Пропрацювавши сім років учителем у школі, пішов у бібліотекарі. Було це понад два десятиліття тому...

Загалом автор цих рядків мусить зізнатися: бачити водночас сотні бібліотекарів йому ще не доводилося. Виявилося, що разом (як і поодинці) вони справляють враження дуже хороших і життєрадісних людей. Навіть коли хтось із промовців ненароком обмовився, назвавши відділ рідкісної книги "відділом рідкої книги", це також сприяло гарному настроєві. В уяві одразу постали полиці старовинного книгосховища, на яких булькають у трилітрових слоїках рідкі книжки...

Отримайте більше інформації, зареєструвавшись на сайті.