Увічнено дитячою уявою

Про Голодомор 1932–1933 років уже зібрано численні свідчення, створено документальні оповіді та фільми, однак усе глибшим стає усвідомлення: ще не все сказано про рукотворне лихоліття. Особливо гостро це відчуваєш на виставці унікального доробку юних полтавських художників, яка відкрилася у великій золотистій залі Українського фонду культури.

Усі неповторні, часто-густо приголомшливі образи створені дитячою уявою. Воістину на генетичному рівні постали не знані раніше грані всенародної трагедії, відлунилися крики розпачу й горя, голоси безнадії та приреченості. А ще, мов крізь густий туман, на чутливій фотоплівці родової пам'яті проявилися примари смерті й страшні обійми потойбіччя. Ось чому цілком закономірним видається твердження полтавської школярки Вікторії Шевчук: «Пам'ятаємо сиву днину, що голосить уночі». Ось чому кожне полотно обдарованих школярів – своєрідний дитячий трибунал, безкомпромісний вирок тоталітарній системі, однозначний присуд: голодомор таки був геноцидом.

Старшокласники багатоголосо закликають: «Пам'ятай свій рід!». Саме так і назвали широкомасштабний проект, реалізація якого сприяє становленню талантів не лише юних художників, а й поетів. Знані лірики (родом із Полтавщини) не раз цитували біля вражаючих картин скорботне віршоване слово своїх землячок Маргарити Лишко та Вікторії Шевчук, а голова Полтавської облдержадміністрації Валерій Асадчев, представляючи киянам виставку, наголосив також на тому, що в дитячих роботах, попри їхній трагізм, світиться сонце, є милосердя та співчуття, бринить віра, що все буде зроблено для справді гідного увічнення пам'яті жертв великого лихоліття.

Отримайте більше інформації, зареєструвавшись на сайті.