«Фортеця – на Замковій горі»

– Рідному місту – 975 років. Воно, засноване Ярославом Мудрим, одне з найстаріших в Україні й найбільше в Київській області. Не маю сумніву, що всі мешканці (а їх нині понад 200 тисяч) пишаються величною історією, яка розпочиналася й утверджувалася на Замковій горі. Хто не був там, той багато втратив. А хто не бачив, як плине славетна Рось через центр великого індустріального міста, тому нелегко сприйняти всю красу поєднання сивої давнини та гомінкого сьогодення. Для білоцерківців вони нерозривні, однаково дорогі. Тому я не втомлюся повторювати: кожне стародавнє місто повинне мати свою фортецю – і в прямому, і в переносному значенні цього слова. Наша – на Замковій горі. Це те осердя, та надійна точка опори, яка в найскрутніші хвилини допомагає громаді долати труднощі, розв'язувати найпекучіші проблеми.

Їх у Білій Церкві не просто багато – цілий комплекс. Боляче зачіпають душу і дедалі більші земельні клопоти, і доконечна необхідність розширювати інвестиційний прорив, і вкрай загострені суперечки про будівництво (чи його заборону) електросталепрокатного заводу. Пристрасті навколо майбутнього підприємства такі, що довелося оголосити спеціальний місцевий референдум, який відбудеться 23 вересня – уже після відзначення дня народження Білої Церкви. Як люди ухвалять, так міська влада й діятиме.

До голосу громади ми також прислухалися, готуючись до ювілею: все зробили для того, щоб свято було не помпезне, а урочисте, щире, тепле, окрилене піснями, присвяченими Білій Церкві. Маємо їх чимало. Серед найпопулярніших – ті, слова й музику до яких написав відомий краєзнавець, заслужений працівник культури України Анатолій Кульчицький. Воістину в ці ювілейні дні все так, як у його пісні «Замкова гора»:

Танго осені кружля,
Небо журавлем курличе…
Ярославова земля
Друзів знов до себе кличе.