Від серця до серця, від краю до краю

Пруссія, гуртуючи німців, мусила вдаватися до "крові та заліза"; Москва, "збираючи землі", не дуже перебирала засобами; аби Франція постала в сучасних кордонах, потрібні були Альбігойські війни; Іспанія для зміцнення національної єдності відправила у вигнання морисків і євреїв. Так зазвичай постає державна й національна цілісність.

На час злуки і УНР, і ЗУНР були незалежними державами: мали власні представницькі органи та виконавчі інститути, збройні сили і зносини з іноземними державами. Століттями карпатські й наддніпрянські українці перебували під владою чужих держав. За рік до цього вони брали участь у Першій світовій війні, воюючи одне проти одного. Але ні облудна історія, ні регіональні відмінності, ні спокуси, які зазвичай бентежать еліти, не завадили прагненню до національної єдності. Україна стала соборною.

Нині країна живе виборчим протистоянням. Політичні партії та блоки прагнуть опертися на регіональні влади, акцентують мовні, релігійні й етнокультурні своєрідності. Парадокс: домагаючись загальнодержавної влади, окремі суб'єкти виборчого процесу роздмухують сепаратистські настрої. Вони б визначились, що їм треба: загальнодержавна чи хутірська влада? Святкування соборності – слушний привід для розмислів.

У ці січневі дні, звертаючи погляд у далекий 1919 рік, можна збагнути, що в нашій історії була не тільки тяганина за володіння булавою, а й жертовність в ім'я єднання.

Зі святом тебе, Україно від Сяну до Дону!