Крути: бій проти "духовного закріпачення"

Політичний контекст події. Від часу лютневої революції в Петрограді до 22 січня 1918 року політики Центральної Ради блукали в нетрях поступовства, автономізму, федералізму. Слали делегації в російські столиці; клялися Тимчасовому урядові у вірності "єдиній і неподільній"; Раднаркому – у марксистській канонічності й прагненні втілити соціалістичні ідеали; аби на той час у моді була риторика про дружбу слов'янських народів – запевнили б, що вони не "моголи", а таки "слов'яни". Тільки пряма інтервенція більшовицької Росії змусила діячів УНР проголосити незалежність. На мирну конференцію у Брест-Литовську надсилається делегація: мета – домогтися міжнародного визнання молодої держави. Але тільки військовий успіх міг забезпечити переговорні позиції: паперових держав ніхто не визнає.

Фактаж події. На оборону столиці (шеститисячний більшовицький корпус Володимира Антонова-Овсієнка вже був за 120 кілометрів від Києва) відправляють "Першу імені гетьмана Богдана Хмельницького Юнацьку військову школу" (4 сотні по 150 юнаків) і Студентську сотню помічного куреня січових стрільців чисельністю 115–130 осіб, що складалася з київських студентів і школярів 14–16 років. Командував підрозділом сотник Аверкій Гончаренко.

Бій тривав упродовж цілого дня 29 січня. Увечері під загрозою оточення більшовиками та українським полком імені Тараса Шевченка, що виступив з тилу, розпочався відступ. Студентська чота (35 осіб), відступаючи, потрапила в оточення: 28 із них закололи багнетами, сімох поранених доправили до Харкова. Із 600 учасників бою загинули майже 300. Загарбники втратили близько 2000 осіб. Супротивника було затримано.

Значення події. За кілька тижнів після бою під Крутами Михайло Грушевський писав: "Недаремно пролилася кров тисяч українських інтелігентів та молоді, коли вона принесла духовне визволення від найтяжчого і найшкідливішого московського ярма: добровільно прийнятого духовного закріпачення!"

Епілог. Вивезені з-під Крут тіла загиблих юнаків поховали на Аскольдовій могилі. Ненависть до оборонців Крут будівничі "нового життя" проявили згодом: їхній прах сплюндрували, заодно зруйнували й усе Аскольдове кладовище. Залишилися тільки споруда церкви, перероблена на альтанку (в ній нині знову розміщено храм), і скульптура "Сплячий ангел" роботи Марка Антокольського, яку можна бачити в Музеї імені Богдана та Варвари Ханенків.