Володимир ГОРБАТЕНКО: Наше покликання – розвиток науки й пошук істини

– Володимире Павловичу, один із персонажів Шолом-Алейхема, молочник Тев’є, каже такі слова: «Буде хліб, буде й наука». Відомо, що наукові заклади відчувають істотний брак фінансування. Як це питання вирішується в Інституті держави і права?

– Ви порушили надзвичайно болісне питання. На жаль, після здобуття Україною незалежності наука не стала державним пріоритетом. Свідченням цього, зокрема, є те, що заробітна плата наукового співробітника вищої кваліфікації у п’ять-шість разів нижча за заробітну плату народного депутата. Це прояв не лише кризи розподілу, а й неповаги до вченого з боку держави, зважаючи на те, що підготовка доктора наук, професора є довготривалим процесом (близько 15–20 років), до того ж це роки наполегливої праці не лише для самоствердження певної особи, а насамперед на благо держави. Доречно зазначити, що із 33 відсотків, передбачених законодавством на доплату за наукові ступені та вчені звання, ми маємо cплачувати максимум 8. Щороку набираємо 40–50 аспірантів і докторантів. Бюджетне  ж фінансування виділяється лише на 5–7 осіб. Запити на фінансування планових тем надходять часто із запізненням і, як правило, в урізаному розмірі.

– І як же вам удається за такої ситуації не лише розвивати фундаментальну науку, а ще й досягати неабиякого успіху?

– Нові умови господарювання, в яких опинилися наукові установи Національної академії наук у 90-х роках минулого століття, стали випробуванням на життєздатність. Певна частина наукових установ, що не змогли пристосуватися до нестабільної економічної ситуації, відчувала значний дискомфорт через недостатнє фінансування науки, диспропорції у відповідній сфері, відсутність соціального замовлення на результати наукових досліджень, особливо фундаментальних галузей наукового пошуку.

Інші наукові установи шукали нові форми застосування свого наукового потенціалу. Одну з таких форм, а саме створення на базі інституту спеціалізованих наукових центрів, підказало саме життя – наблизити академічну науку до потреб суспільної практики, дати поштовх для розвитку безпосередніх контактів наукових установ із структурами, зацікавленими в результатах їх наукових досліджень, одночасно диверсифікуючи джерела фінансування науки.

Наукові центри почали виникати в структурі інституту в середині
1990-х років. На відміну від наукових відділів, сформованих за галузями права, центри створювали за сферами діяльності, які потребують міжгалузевого регулювання. Вони стали головними осередками пошукових наукових досліджень актуальних проблем державотворення і правотворення в Україні. Сьогодні таких центрів уже вісім.  Понад десятирічний досвід роботи центрів засвідчив корисність цієї нової організаційної форми наукової діяльності. Нині вони допомагають мобільно виконувати наукові завдання, які стоять перед інститутом.

– Явищем у царині права й загалом у гуманітаристиці стало видання «Юридичної енциклопедії», здійснене інститутом.

– Успішна реалізація цього проекту стала можливою якраз завдяки створенню в 1996 році Центру енциклопедичних юридичних досліджень. Його першим керівником був доктор юридичних наук Володимир Дмитрович Бабкін. Потім центр очолювала Ірина Олексіївна Кресіна. Я очолюю цей структурний підрозділ із 2002 року. Необхідність створення центру виникла у зв’язку з тим, що в інституті від початку 1990-х років поступово утвердився новий напрям наукових досліджень, пов’язаний з обґрунтуванням ідеї реалізації у галузі юриспруденції комплексних фундаментальних досліджень у формі енциклопедично-довідкових видань. Саме тоді зародилася ідея видати багатотомну «Юридичну енциклопедію».

Етапним у розвитку цієї справи став 1996 рік, коли в інституті вийшли перші вагомі енциклопедично-довідкові видання: «Юридичний словник-довідник» і «Мала енциклопедія етнодержавознавства». Того ж року було ухвалено Постанову Кабінету Міністрів «Про державну підтримку видання «Юридичної енциклопедії». У 1997 році було видано перше в Україні фундаментальне енциклопедичне видання в галузі політичної науки й освіти – «Політологічний енциклопедичний словник». Наступного року побачила світ ще одна тематична енциклопедія за редакцією Юрія Івановича Римаренка «Міграційні процеси в сучасному світі: світовий, регіональний та національний виміри». А протягом 1998–2004 років було видано «Юридичну енциклопедію» в шести томах, що була удостоєна Державної премії України в галузі науки і техніки.

– Чи є перспективи подальшого розвитку енциклопедичної справи на базі очолюваного вами центру?

– Цей напрям нині розглядається як один з основних у діяльності інституту. Після «Юридичної енциклопедії» ми видали «Великий енциклопедичний юридичний словник». А нещодавно побачила світ «Енциклопедія цивільного права України», підготовлена за ініціативою провідного цивіліста Ярославни Миколаївни Шевченко на базі відділу проблем цивільного, трудового та підприємницького права. Торік центром спільно з відділом міжнародного права та порівняльного правознавства започатковано тритомну «Енциклопедію міжнародного права».

– Які ще центри діють в Інституті держави і права?

– Передусім це Міжнародний центр космічного права. Він створений у червні 1998 році на підставі укладення спільної Угоди між Національним космічним агентством України, Російським аерокосмічним агентством і академіями наук Російської Федерації й України. Спершу центр функціонував як структурний підрозділ інституту, а з квітня 2001 року набув статусу самостійної юридичної особи.

За період його існування проведено науково-правову оцінку різного роду ситуацій, що виникали в рамках виконання міжнародних космічних проектів «Глобалстар», «Циклон», «Морський старт», «Вега», «Либідь», «Дніпро», «Наземний старт» та деяких інших – загалом близько 50 експертиз. А торік центр уклав Рамкову угоду про співробітництво з міжнародною організацією супутникового зв’язку «Інтерсупутник».

Потрібно згадати Центр банківського права, створений 26 лютого 1999 року спільно з Національним банком України як відокремлений підрозділ. Цим підрозділом, який очолює заступник директора інституту Володимир Петрович Нагребельний, зроблено істотний внесок у законодавче забезпечення такої важливої для нашої держави діяльності.

У 2001 році за сприяння Українського союзу промисловців і підприємців та правничої фірми «ЮРІС» було засновано Міжнародний центр правових проблем інтелектуальної власності. Його очолює Юрій Ладиславович Бошицький, який, зокрема, налагодив тісну співпрацю з відповідними науково-освітніми центрами країн Вишеградської групи.

З червня 2001 року в інституті діє Центр місцевого самоврядування. Його засновниками є інститут та Київська міська рада. Очолює центр Олександр Васильович Батанов. Особливо слід відзначити роль Центру місцевого самоврядування у формуванні концептуальних основ організації та діяльності органів самоорганізації населення в місті Києві. Так, у 2001 році на базі центру підготовлено концепцію, що лягла в основу проекту Типового положення про органи самоорганізації населення у місті Києві.

Останнім часом активну практично орієнтовану діяльність розгорнули Центр енергетичного, ядерного та природоресурсного права під керівництвом В’ячеслава Івановича Олещенка та Центр теоретичних проблем законотворчості, який очолює Олексій Іванович Ющик – досвідчений фахівець у галузі формування методологічних засад законодавчої діяльності та здійснення науково-прикладних робіт у сфері законотворчої діяльності.

– Шістдесятилітня історія інституту збігається з оформленням у світі професійних експертних організацій, які називають «фабриками думок». Чи належить ваш інститут до таких установ?

– Основними функціями «фабрик думок», як відомо, є науково-дослідна, освітня, креативна і комунікативна. Усі ці функції виконує і наш інститут. «Фабрики думок» переважно зосереджуються на експертній діяльності. Ми також цим займаємося, і досить ефективно. Щороку лише державним установам надаємо до ста науково-правових висновків. Однак основне призначення інституту, покликання його науковців полягають у розвитку науки й пошуку істини.

– Дякую, Володимире Павловичу, за змістовну бесіду.

Розмову вів Валентин БУШАНСЬКИЙ.