Краще менше, та краще

Слід спростити процедуру закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти. Адже в бюджетах сільських (селищних) рад зовсім немає коштів на навчання членів тендерних комітетів. Це і є причиною того, що в більшості сільських рад вони не створені, що, у свою чергу, не дає розвиватися територіальним громадам. Доречніше створювати тендерний комітет при районній раді.

Потрібно обов’язково збільшити суму вартості закупівлі товарів, послуг і виконаних робіт, які здійснюватимуться за рахунок державних коштів та без утворення комітету.

Прикро, але нині зовсім не виділяються кошти з державного бюджету на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктур населених пунктів. Тож вимога часу – розробити й затвердити програми з будівництва та капітального будівництва на селі. Слід також спростити процедуру оформлення технічної документації перед початком капітального будівництва, поточного ремонту та реконструкції різного роду об’єктів.

На нашу думку, слід внести зміни до Земельного кодексу України, зокрема, пункт 1 статті 209 викласти в такій редакції: «Втрати сільськогосподарського й  лісогосподарського виробництва, зумовлені вилученням сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, підлягають відшкодуванню і зараховуються на спеціальні рахунки відповідних місцевих рад у таких розмірах: Автономній Республіці Крим, обласним радам – 10 відсотків; районним радам – 10; міським, сільським, селищним радам – 80; міським радам Києва та Севастополя – 100».

Кошти, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, передбачено використовувати винятково на освоєння земель для сільськогосподарських та лісогосподарських потреб, поліпшення відповідних угідь, охорону земель згідно з розробленими програмами та проектами землеустрою. Використання цих коштів на інші цілі є неприпустимим.

Тож необхідно, по-перше, переглянути межу використання таких надходжень до місцевого бюджету. По-друге, дозволити використання цих коштів на ті статті бюджету, де їх завжди не вистачає у великих розмірах або взагалі майже немає, що не дає змоги розв’язувати стратегічні проблеми розвитку місцевого самоврядування.