Чи вcтоїть парламент, а заразом і Україна

Виступаючи з трибуни Верховної Ради, Тимошенко повідомила: всьому світові зле, а Україні найгірше. Але запевнила, що, за підрахунками, цьогоріч у країні таки буде економічний приріст — 0,4%. Усі соціальні програми виконуватимуться. І поготів — навіть зростуть зарплати бюджетників. (Про добрі наміри урядовців можна довідатися зі стенограми на сайті Верховної Ради.)

Натомість Микола Азаров, виконуючи обов’язки штатного опонента, назвав усі оприлюднені показники «дутими». І відзначив, зокрема, що минулого місяця заробітну плату бюджетникам, яких уряд має намір ощасливити надбавками, виплачено лише на 80%. Однак того дня Микола Янович не збирався завзято розмахувати сокирою війни.

Ініціатором розгляду питання виступила Партія регіонів. І політологів ця ініціатива спантеличила: навіщо? де логіка? Адже відомо було, що потрібної кількості голосів для повалення Кабміну не знайдеться. Невже річ лише в іміджі? Аби потім, згодом, коли виборчий процес увійде в стадію брутальної колотнечі, казати: а ми намагалися, а ми пропонували?.. До того ж і сама підготовка до голосування виявилась абиякою. Приміром, засідання проігнорували двадцять народних депутатів із фракції Партії регіонів. Звісно, вони мали важливіші справи…

І що тепер? Тепер Віктор Янукович виголошує: провальне голосування засвідчує, що, по-перше, країна котиться в прірву й Рада зарадити цьому не годна, відтак — геть Раду; по-друге, відповідальність за колапс в економіці лежить також і на Президентові, відтак — геть Президента; по-третє, після дострокових президентських і парламентських виборів можна буде сформувати новий уряд.

Постає запитання: як «регіонали» збираються реалізувати ці наполеонівські, даруйте, плани? Кожен правник завважить: аби реалізувати процедуру імпічменту, потрібно принаймні рік. То навіщо цей клопіт? Адже вибори й так відбудуться за рік. Не менш складна й процедура розпуску парламенту. Без підтримки Президента та ЦВК утілити сценарій складання депутатських мандатів не вдасться.

Однак заява Януковича багато про що свідчить. «Регіонали» роблять ставку на одночасне проведення чергових президентських і дострокових парламентських виборів. Звісно, вони цілком свідомі того, що самотужки повалити Верховну Раду їм не вдасться. Наразі лише запущений, як то кажуть, месидж. Розмови про імпічмент — це лише пішак, якого здадуть, торгуючись із Віктором Ющенком про підтримку цієї ідеї. У розмовах із ним буде присутній дуже простий і зрозумілий підтекст: іти з посади Президента внаслідок імпічменту — це ганьба. Ліпше вже піти в історію на щиті, програвши вибори. Одночасні вибори вигідні Януковичу та Ющенкові. Це знову відкриє фронт не тільки суперництва між особистостями, а й протистояння міфів. По різні боки Дніпра знову опиняться мовні та геополітичні преференції. Обидва Віктори сподіваються мобілізувати антагоністичні електорати. Їм вигідно. А Україні?

Зголошуючись на такий варіант, Віктор Ющенко, мабуть, сподівається, по-перше, витіснити Юлію Тимошенко в маргінальну нішу «зрадниці» й прибічниці Путіна, а по-друге, консолідувати розпорошений національно-демократичний табір. Однак дуже сумнівно, що він зможе втілити обидві стратегії. Забагато розчарувань і простої людської образи накопичилося в колишніх побратимів по Майдану. До того ж і випестуваний ним Арсеній Яценюк дедалі більше набуває смаку до статусу нового месії. Яценюк, може, й не схоче виконувати роль мавра: критикувати Тимошенко і, зробивши справу, непомітно піти з авансцени.

У свою чергу, те, що Янукович робить ставку на одночасні вибори, свідчить про цілковитий брак нових політичний ідей у Партії регіонів. «Ні» — НАТО, «ні» — насильницькій українізації. «Наша пісня гарна й нова...»: піпл хавай! І схаває. Та це потенційно програшний варіант. Бо якщо Тимошенко, бодай за допомогою зовнішніх фінансових запозичень, зуміє утримати економіку від колапсу й відмовиться підтримувати геополітичну риторику, то зможе знайти підтримку й на Сході, й на Заході. Але наразі важливо те, як у неї складеться співпраця з Володимиром Литвином. Адже чи встоїть парламент, коли його розхитуватимуть  Ющенко та Янукович, залежить передусім від нього.

Сказано!

Іван КИРИЛЕНКО (БЮТ):

— За 17 років незалежності України жоден уряд не зазнавав такого безпрецедентного політичного тиску, що змушував не працювати, а воювати на стількох фронтах одночасно і долати постійні, майже щоденні штучні перешкоди. Ще ніколи в історії України не було такого відкритого спротиву з боку глави держави. Ще ніколи не було так складно в стосунках з парламентом і такої гіпертрофованої політизації життя. Це єдиний український уряд, що вперше в історії держави працює в умовах майже повної ізоляції. Це видається абсурдом, але всім очевидно: виконавча вертикаль влади штучно знищена. Губернатори і Кабінет Міністрів у нас фактично це різні гілки влади. Мало того, половина уряду, що створений за квотним принципом, категорично проти будь-яких принципових рішень. Оце вам і є внутрішні чинники кризи, а всі кричать про популізм.

Георгій СКУДАР (ПР):

— Начиная с 2005 года мы постоянно имеем отрицательный платежный баланс. В прошлом году он составил 17,6 миллиарда долларов. Люди добрые, посчитайте, сколько сотен тысяч рабочих мест из-за бездарного управления мы оплачиваем в других странах?

Госпожа Тимошенко неоднократно заявляла, что наша промышленность ничем не отличается от европейской и зарплаты у нас также должны быть европейскими. Такого рода заявления — или некомпетентность, или провокация. Премьер-министр самого бедного европейского государства должен знать, что производительность труда в Украине в 5—10 раз ниже, чем в Европе.

Олег ЗАРУБІНСЬКИЙ (Блок Литвина):

— Постійне педалювання й мусування з апокаліптичними нотками  теми кризи без адекватної наполегливої роботи всіх причетних до українського політикуму, всіх, у якому б державному інституті вони не перебували, є проявом чергової реінкарнації в українських політиках духу і стилю поведінки легендарного  козака Мамая, який сидить і спостерігає, сидить і спостерігає. А реальної справи, як не було, так  і немає.

На тлі боротьби цивілізованого світу з кризою, згуртування зусиль у кожній нормальній країні, погіршувати становище в Україні власним політичним безглуздям аморально й безсовісно, бо зрозуміло, що це війна, в якій не буде переможців, а найбільше програє народ. Загралися, панове, гра в політику для декого стала змістом політики.

Петро ЦИБЕНКО (КПУ):

— Прем’єр-міністр розповідала, що у зв’язку з фінансовою кризою уряд веде переговори з шістьма потужними фінансово стабільними країнами щодо можливих фінансових запозичень. Отже, нам замало 100 мільярдів доларів консолідованого зовнішнього боргу всіх суб’єктів української економіки, уряду, приватного сектору та банківських структур. Якщо ми перерахуємо цей борг за теперішнім курсом (8—9 гривень за долар), то вийде 800—900 мільярдів гривень, або 80 відсотків валового внутрішнього продукту України. Усе це поставило її  перед цілком реальною загрозою дефолту.

Грошей немає. Тоді постають запитання: а звідки в такому разі взялася шалена сума у 150 мільйонів гривень на спорудження лише першої черги меморіального комплексу пам’яті жертв голодоморів в Україні, загальна вартість якого приблизно 750 мільйонів гривень? Небідні Сполучені Штати через кризу на кілька років відклали спорудження меморіалу жертвам терористичного акту 11 вересня. А ми цього не можемо? Нам це не потрібно? Дивлячись на Київ, Івано-Франківськ будує меморіал Бандері до небес, на який використовує 70 мільйонів гривень. Приклад тут подає, безумовно, Президент, перебудовуючи, вдосконалюючи свої 16 резиденцій.